Про наболіле, або Дорога, якою важко йти, але її не можна оминути

Напевно, ви уже збагнули, що це дорога Міжнародної академії літератури і журналістики. Так, насправді, це дорога творчого, літературно-мистецького життя спілчан МАЛіЖу, їх наставників.

Мене нерідко запитують: «Чи не важко йти маліжанською дорогою?». Скажу відверто – не легко.

Нині МАЛіЖ об’єднує понад 800 юних обдарувань майже з усіх областей України та зарубіжжя. Щоразу до нас приєднуються все нові й нові літератори, митці фото і малюнку, журналісти, виконавці авторських пісень та літературно-мистецьких композицій. Ось і виникла проблема – надати кожному можливість розкрити Богом даний талант, набути хоча б елементарних теоретичних і практичних знань у написанні віршів, прозових творів, публіцистичних матеріалів.

Виникла ідея створення сайту МАЛіЖ із дистанційною формою навчання. Ой, як це нелегко було зробити! Насамперед створити макет, до найменших дрібниць продумати розділи. Потім за справу мали взятися програмісти, дизайнери, модератори. Але заплатити за розробку повноцінного сайту в нас не було жодної можливості. Що робити? За невеликі кошти спромоглися створити, без функцій дистанційного навчання, міні-сайт МАЛіЖу завдяки одному із програмістів Львівської політехніки. Але виникли проблеми розташування матеріалів, розробка основних сегментів та розділів, супровід сайту, адміністрування та модерування. Наших сил забракло, а найголовніше фінансів. Вирішили організувати збір коштів для подальшої роботи над сайтом. Однак, охочих допомогти, на жаль, не було.

Хтось із моїх колег порекомендував звернутися до делегатів з’їзду української діаспори, який проходив у Львові. Саме про це зайшла розмова із організаторами цього поважного форуму. Усі вони майже в один голос говорили, що залагодити справу може лише пан Степан – поважний делегат-українець із Єкатеринбургу.

Відтак, ми зустрілися із паном Степаном, приємно поспілкувалися. Він навіть запитав, чи можу я йому надати офіційного листа. Такий лист був у мене вже роздрукований. Тішився з того, що пан Степан не тільки забрав мого листа, але й запевнив, що допоможе.

А через якийсь час отримав електронного листа від дитячого письменника, автора багатьох книг та кінофільмів Олександра Папченка. З’ясувалося, що він родом із України із міста Ямполя, що на Сумщині. Доля закинула його на Урал, де він п’ять років працював на кіностудії, зняв п’ять художних фільмів, за його сценаріями знято чотири мультфільми і кілька сюжетів «Єролаша». Заснував дитячий сайт «Скарби Папча». Як стало зрозуміло з листа, він був приємно здивований, що в Україні вже кілька років поспіль діє Мала Академія літератури і журналістики, переглянув і наш сайт, а між тим, був засмучений, що пан Степан, маючи певні статки у парфюрмерному бізнесі, переклав важкий тягар на його плечі. Сам же пан Олександр зізнався, що не може допомогти коштами, бо і сам їх не має. Ледь-ледь вистачає йому із невеликого заробітку на оплату хостингу і домену.

Далі мій новий знайомий Олександр Папченко розповідав про те, що на своєму дитячому сайті він відкрив нову рубрику «Україна-ланд», але вести її немає охочих.

Коли вдруге уже по скайпу поговорили із Олександром, дійшли згоди, що замість рубрики «Україна-ланд» буде Мала Академія літератури і журналістики. Десь за два тижні ми були вже у віртуальному просторі. Тішилися з того, що відтепер твори маліжан будуть щоразу розташовуватися на сторінках електронного видання.

Це вже потім, завдяки безкорисній допомозі нашого земляка, доброго приятеля творчих дітей Олександра Папченка та його чарівної дружини Юлії, талановитого програміста і дизайнера, за нашим макетом, було створено веб-сайт Малої Академії літератури і журналістики (зараз Міжнародна Академія літератури і журналістики). Тут широке поле для творчої діяльності: зареєстровані відвідувачі мають змогу розташовувати свої твори в «Читальному залі», надсилати малюнки до «Вернісажу», а у «Творчій майстерні» знайдуть корисні поради, розбір та аналіз творчих публікацій, які вже впродовж тривалого часу здійснюють наші оглядачі-коментатори Олександра Василенко та Світлана Сторожівська.

Прикро, але факт, що дехто із зареєстрованих на нашому сайті відвідувачів, довгий час не навідується до творчої оселі. Звісно, вони багато втрачають, пропускають цікаві новини, не читають твори юних авторів, не коментують їх. Важко зрозуміти, чому вони зупинилися на дорозі, яка давно прокладена нами і веде до творчості.
Давньою нашою мрією є створення свого веб-сайту, але для цього немає грошей. Ми не змозі оплатити розробку сайту, його супровід та хостинг, спроможні лише один раз у рік розраховуватися із провайдером за домен МАЛіЖ. А тому тимчасово, уже сім років поспіль, «квартируємо» на приватному, спорідненому за тематикою веб-сайті «Скарби Папча», заснованому у Єкатеринбурзі.

У одній «квартирі», хоча і великій, нам уже тісно. Немає змоги втілити нові ідеї, зокрема, відкрити електронну книгарню, розташовувати у ній авторські і колективні книги слухачів МАЛіЖу, проводити форуми, здійснювати спільну верстку електронної газети.

Тішуся з того, що МАЛіЖ росте кількісно, а найголовніше – якісно. До нас приходять все нові й нові юні обдарування. Нещодавно відкрито нове відділення в Тернополі, яким опікується вчителька української мови і літератури Ірина Човницька. Завдяки її роботі на нашому сайті розташовано декілька прозових і поетичних добірок маліжан, а також їхні малюнки. Твори вищої проби є і на сторінках маліжанського альманаху.

Чималих зусиль для створення двох відділень на Донеччині, у райцентрах м. Слов’янська і Бахмута, доклав член Президії МАЛіЖу Ігор Дах. Вдячні керівники відділень Наталія Ковальська й Світлана Дєлєскє вже двічі запрошували на творчу зустріч Ігоря Тимофійовича Даха. Він разом з маліжанами посадив два кущі червоної калини, привезеної сюди із батьківщини заснування МАЛіЖу – мальовничої Міжгірщини. А ще маліжани Донеччини вперше візьмуть участь у Міжнародному фестивалі «Рекітське сузір’я», а надіслані твори на адресу МАЛіЖу побачать світ у третій колективній книзі вибраних творів слухачів Міжнародної Академії літератури і журналістики.

У неймовірно складних умовах діє і працює МАЛіЖ. Дається взнаки майже втричі збільшена оплата за видання журналу-газети «Сузір’я». Та все ж спромоглися видати в цьому році чотири номери. Пішли і на такий крок – верстаємо окремі розширені випуски в електронній версії і розташовуємо на нашому веб-сайті.

Виживаємо буквально «на плаву»: розповсюджуємо свою газету, проводимо різноманітні акції, намагаємося залучити до спільної праці й наших спонсорів. Щоразу виходу газети у світ допомагає почесний професор МАЛіЖу, відома українська поетеса Лідія Шевело-Худаш. Велике їй за це спасибі!

З метою увіковічення пам’яті юної талановитої поетеси з Ужгородщини, спілчанки громадської організації «Мала академія літератури і журналістики» (2016р. «Міжнародна академія літератури і журналістики» Наталки Петренко.

У своєму вірші «Пробач мені мамо» Наталка, немов відчувала смертельну небезпеку писала:

Чому плаче, так тужить серденько?
Чом сумую за вами так, ненько?
Я тепер так далеко від вас,
Але згадую вас повсякчас.
А як поруч була, забувала.
В лабіринтах своїх десь блукала…
Наче вперше відкрила я очі.
Наче вирвалась з темної ночі!
Хочу я ластів’ятком додому
Повернутись, усупереч всьому.
Ти, матусю рідненька, не плач.
Все мені, нерозумній, пробач…

Лауреатом цієї премії в номінації «Поезія», яка вручатиметься раз на рік, може стати один із найкращих юних поетів України, член МАЛіЖу, якому не більше 17 років і поезії якого мають велику творчу, духовну, пізнавальну цінність, а також були опубліковані в «Читальному залі» веб-порталу МАЛіЖу, отримали найбільше позитивних відгуків та були високо оцінені журі.

На моєму письмовому столі лежить безцінний скарб вибраних творів юних маліжан Закарпаття, Полтавщини, Львівщини, Тернопільщини, Рівненщини, Одещини, Донеччини, багатьох інших міст і сіл, далекого і ближнього зарубіжжя.

Безперечно, надіслані твори заслуговують публікації в маліжанському альманасі. Але серед кращих творів ми ретельно відбирали для друку найкращі.

Кожен із авторів має унікальну можливість разом із третьою книгою «Рекітське сузір’я» отримати Диплом-Сертифікат про те, що він є автором власних творів, які ввійшли до третьої колективної збірки юних поетів і прозаїків, журналістів, митців фото і малюнку, слухачів Міжнародної академії літератури і журналістики.

Віриться, що непересічна подія у творчій біографії кожного юного автора закарбується в його пам’яті на все життя.

Немов у велику ріку стікаються до МАЛіЖу незліченні струмочки і живлять нею цю цілющу і родючу землю, яка приносить творчі плоди.

Буквально до сліз розчулив мене вірш «Картина для мами» юної п’ятирічної поетеси, кандидата МАЛіЖу Лесі Максим із села Яблунівка Хустського району Закарпатської області:

Намалюю я картину!
Малу квіточку жоржину,
Що розквітла у саду.
Намалюю маму я свою!
Жовтим сонечко змалюю,
Картину мамі подарую.
Ой, спасибі, донечко,
Ти маленьке сонечко!

На мою долю взимку цього року випало важке випробування. У київській клініці лікарі поставили невтішний діагноз. Під загрозою опинилося життя. Потрібно було виконати складну операцію, що потребувала значних коштів. Про це довідалися мої друзі. Найпершою серед них була завідувач редакцією соціально-політичних програм Національного радіо України Олександра Танаскова. На своїй сторінці у Фесбуці, а пізніше на інших сайтах вона звернулася до усіх небайдужих людей про збір коштів, повідомила про відкриті банківські рахунки.

Дякую Богу, що мої друзі, рідні і близькі люди не залишились осторонь від порятунку мого життя. Майже щодня на особистий рахунок поступали кошти. Безмежно вдячний почесним професорам МАЛіЖ Олександрові Копанчуку його дружині Мальвіні та їх дітям, Володимиру Ковалику, Богдану Турчину, Василю Маринцю, Василю Поповичу, Ангеліні Оборіній, Василю Деричу, Лідії Худаш-Шевело, Михайлу Сятині, Андрію Дурунді, Тетяні Балагурі, Ірині Гармасій, Людмилі Райчук, Любові Боднарчук, академіку мистецтв України Андрію Бокотею, генерал-майору внутрішніх військ України Михайлу Дзюдзю, підполковнику поліції Андрію Петрику, директорові національного природного парку «Синевир» Миколі Дербаку, міському голові Теплодара Михайлу Жовніру, головному адміністратору веб-порталу «Скарби Папча» Олександрові Папченко та його дружині Юлії, коментатору-оглядачу веб-порталу МАЛіЖ Олександрі Василенко, керівникам відділень та осередків МАЛіЖ: Ользі Урсті, Лесі Приставській, Ірині Кислій, Марії Войтик, Ірині Човницькій, Лілії Пендзей, Мар’яні Салай-Пак, Наталії Кічун-Лемех, Магдалині Фенцик, члену Президії МАЛіЖ Ігорю Даху, Ганні Кінаш, депутату Львівської обласної ради Володимиру Кожану, заступнику головного редактора журналу-газети «Сузір’я» Ользі Царицанській та її чоловікові Юрію, Ганні Легін, веб-програмісту Михайлу Ньорбі, Оксані Петрусь із Києва, моїм рідним: дружині Валентині, сину Мар’яну його дружині Ользі, внуку Владиславу, Володимиру, Віталію, Івану, Калині, Марії Маркович, Василю Гулаткану, Раїсі Тарчинець, Івану Марковичу та його дружині Ганні, Зої Хрипта, Зінаїді Соляник, моєму брату Юрію та сестрі Калині, усім маліжанам та їх батькам.

Особливу подяку висловлюю медикам Вроцлавського медичного університету уролого-онкологічного відділення (Польща), зокрема, лікарю від Бога – хірургові Павлу Ковалю за успішно проведену операцію, а також його асистентові – лікуючому лікарю Павлу Хакемеру, лікарям анестезіологам, реабілітологам, медичним сестрам відділення, а також моїм новим друзям із Любіна подружжю Кущ Еллі та Єжі з якими ми познайомилися під час лікування. Безмежно вдячний за підтримку і консультації професору Ежі Лоренцу із Вроцлава. Усі Ви разом підняли мене на ноги й повернули до життя.

Низько схиляю перед Вами голову, мої любі і дорогі рятівники. Дякую за безмежну Божу благодать, Вашу матеріальну і моральну підтримку, яку я відчував до і після операції, яку відчуваю і зараз, у складний реабілітаційний період.

Звісно, наслідки складної операції ще відчутні. Але про це я думаю найменше. Життя продовжується! І треба цінувати кожну хвилину, радуватися життю і насолоджуватися усім, що нас оточує. Переконаний, що труднощі, які долаємо, скоро минуть.

Та якою б тернистою не була моя дорога – ніколи не зверну із неї, бо її неможливо оминути. Вона веде до МАЛіЖу.

Служу Богу, Україні та дітям! Залишається незмінним і моє гасло: «Готовий іти хоч на край світу, аби знайти хоч одну обдаровану дитину й допомогти їй розкрити Богом даний талант».

ВасильТАРЧ