Краєзнавча експедиція «У пошуках Волового»

      Мальовниче Міжгір’я притягає до себе багатьох. Спочатку привабило тих перших поселенців – скотарів, які, за переказами, випасали тут свою худобу, зокрема волів. Вони будували для себе колиби, а згодом хатинки. Так з’явилося невелике село. За іншою версією, першими освоювали долину Міжгір’я лісоруби, які транспортували деревину з гір до річки по прокладених спеціальних дерев’яних жолобах – валовах.

      Гірські пасовища (полонини), зручні для випасу великої рогатої худоби та овець, ліси, багаті дичиною, а притоки річки Ріки – рибою, зручний торговий шлях – все це привертало увагу феодалів, тому ці землі ставали власністю то одних, то інших (Урмезеїв, Довгаїв, Липчаїв). Пережило Волове багато. Страждали селяни Волового від воєн і нападів іноземних військ, жорстокого соціально-економічного і національного гніту.
      Але все змінювалося. Змінилася і назва населеного пункту (у 1953 р.), його статус (на поч. XX ст. Волове стало центром округу (повіту) Марамороського комітету, а у 1947 р. село Волове було перетворене на селище міського типу), його зовнішній вигляд, збільшилась кількість населення, покращилась інфраструктура і т. д.
      Напевно, немає такої людини, для якої б не була цікава історія рідного краю і кому б не хотілося хоч краєм ока зазирнути у минуле. Пошуковій групі нашого ліцею це в певній мірі вдалось. Учні, які навчаються за професією «Покоївка, черговий по поверху, адміністратор», «Лісник, єгер», «Кухар, офіціант» разом із завідуючою етнографічним музеєм Фединишинець М. В. та майстром виробничого навчання Скаловці О. І. побували у краєзнавчій експедиції «У пошуках Волового».
      Основою експедиції стали старі листівки із зображенням Волового, надані музею однією жителькою Міжгір’я, а також використані фото з Інтернет-сайту нашого селища. Отож після закінчення занять у ліцеї наша група у складі 15 осіб вирушила вузькими вулицями селища до річки Ріка, перейшовши річку, опинилась під «Студеною Водою». Пройшли ми також вздовж Ріки і побачене змусило нас задуматися над екологічним станом річки, береги якої дуже засмічені. Повернулися до ліцею по центральній вулиці від «Старого Дуба». В результаті ми не тільки спробували відшукати ті місця, звідки було сфотографовано Волове у минулому столітті, але зробили майже такі ж фото сучасного Міжгір’я. Це, насправді, є складно, адже багато-що змінилося, одні гори залишились такими ж і тільки по них можна було зорієнтуватися.
      За розповідями старшого покоління, ці фото – кінця 30-х – початку 40-х минулого століття. З точністю можна сказати, що зроблені вони до 1953 року (до перейменовування селища на Міжгір’я), бо на звороті підписані як «Волове». З розповідей старожилів відомо також, що вздовж центральної вулиці місцеве населення проживало приблизно у 10-12 хатах, у всіх решта – євреї. Більше воловчан було на Грабовці, у Волівчику, Поточині. Будинок сучасного дошкільного навчального закладу «Барвінок» – це також у минулому єврейська хата, в якій жив відомий на весь округ доктор Мартон.
      У «Історії міст і сіл» знаходимо також дані про кількість населення та кількість дворів у с. Волове. У 1600 р. у Воловому нараховувалось всього 34 селянські двори, а у 1711 р – 87. У 1830 р. в селі проживало 1190 чол., в 1873 р. – 1251 (234 будинки). Згідно з переписом 1900 р. в селі нараховувалось 2936 жителів і до цього часу було побудовано 538 будинків, в т. ч. 5 цегельних, інші дерев’яні. А ось уже у 2001 році у Міжгір’ї проживало 8850 осіб. Зараз – близько 10 тис.
      Такий похід дійсно був цікавим, оскільки ми не тільки пізнавали, але й відпочивали. Розповіді про Міжгір’я гармонійно поєднувалися із чудовими краєвидами, ароматами хвойного лісу, легким свіжим вітром. Учні відповідально, із захопленням шукали зображення на фото у сучасному вигляді Міжгір’я. Гадаємо, що на майбутнє продовжимо вивчати свій рідний край у нових експедиціях.

Залишити відповідь